Судді ВС виступили з лекціями на XІІІ Літній школі конституційного права

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима і суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Альберт Єзеров прочитали лекції про застосування м’якого міжнародного права судами України та конституційну юриспруденцію ординарних судів у межах XІІІ Літньої школи конституційного права «Конституційна демократія в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення: візія конституційного суду».

Дмитро Гудима під час лекції розглянув тему «М’яке міжнародне право та практика Верховного Суду».

У фокусі доповіді були питання:

• що таке жорстке та м’яке право;
• чи має м’яке право силу;
• чи може така сила бути жорсткою;
• чи можуть акти м’якого права мати значення для тлумачення актів жорсткого права та ін.

Розкриваючи ці питання, лектор звернув увагу на норми міжнародного права щодо якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Так, ст. 3 Конвенції про права дитини 1989 року визначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, хто їх вчиняє, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Комітет ООН з прав дитини у Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (п. 1 ст. 3)» (UNCRC GC14) склав невичерпний неієрархічний перелік елементів (погляди дитини, індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення і підтримання відносин, піклування, захист і безпеку дитини, вразливе становище, право дитини на здоров’я, право дитини на освіту), які могли б ураховуватися та які необхідно брати до уваги під час оцінки найкращих інтересів дитини за обставин відповідних справ.

Відповідні рекомендації КЦС ВС застосував, зокрема, у постанові від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24. Суд зазначив, що підхід Комітету ООН з прав дитини може слугувати алгоритмом для оцінки та визначення якнайкращих інтересів дитини.

Також Дмитро Гудима навів Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Лектор розповів, за якою процедурою в Україні відбувається перегляд судових рішень за виключними обставинами після ухвалення ЄСПЛ рішень щодо порушення Україною міжнародних зобов’язань. На прикладах із практики ВС розглянув питання:

• як Велика Палата ВС застосовує Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету Міністрів РЄ (див. напр., постанови від 7 лютого 2018 року у справі № 9101/94335/2012, від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07; пункти 56–57);
• чи кожне рішення ЄСПЛ вимагає перегляду судових рішень на національному рівні (див. постанову від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11; пункт 85);
• чи можна для належного виконання рішення ЄСПЛ (див., напр., справи «Aviakompaniya A.T.I., ZAT v. Ukraine», «Kotenko And Others v. Ukraine», «Goryaynova v. Ukraine», «Shkirya v. Ukraine», «Zhvavyy v. Ukraine», «Shevchuk v. Ukraine», «Generalnyy Budivelnyy Menedzhment v. Ukraine», «Kotlyar v. Ukraine») переглянути на національному рівні судові рішення, якщо з часу набрання ними законної сили минуло більш ніж 10 років;
• які підстави для перегляду в порядку виконання рішення ЄСПЛ рішень національних судів через 10 років після набрання ними законної сили (див. постанови ВП ВС від 7 липня 2021 року у справі № 2-а-256/08, від 23 листопада 2022 року у справі № 2318/1249/2012, від 4 вересня 2024 року у справі № 22-23/321-05-10190);
• чи є 10-річний преклюзивний строк конституційним (див. рішення КС України № 1-р(II)/2024 у справі щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням ЄСПЛ) та ін.

Також лектор охарактеризував застосування актів КРЄС для обґрунтування судових рішень щодо неможливості притягнення до цивільної відповідальності суддів і судів за наслідки ухвалених ними рішень і щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Презентація Дмитра Гудими – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Miake_mighnar_pravo_prakt_VS.pdf.  

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Альберт Єзеров у межах літньої школи, зокрема, розповів про конституційну юриспруденцію ординарних судів.

Він зазначив, що питання конституційної юрисдикції та конституційного розпорядження суттєво відрізняються для Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції (ординарних судів). Для КСУ це основний, профільний вид діяльності. Натомість ординарні суди застосовують ці повноваження лише за нагоди, і момент настання такої нагоди є предметом активного обговорення.

Серед ключових критеріїв для відмови суду в застосуванні закону, який суперечить Конституції, спікер виділив такі:

• визнання неконституційності акта не є метою суду під час вирішення справи;
• невідповідність акта конституційним приписам має бути очевидною;
• наявність норми Конституції, яка регулює відповідні відносини з чіткою диспозицією (або наявність юридичної позиції Конституційного Суду щодо цієї норми).

Для застосування принципу прямої дії суд має осягнути та застосувати конкретну норму Конституції. Варто пам'ятати, що конституційні норми не завжди містять класичну структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція).

Альберт Єзеров зауважив, що суди загальної юрисдикції мають застосовувати юридичні позиції КСУ, і вони повинні становити основу рішень. Виникає питання, чи можна вважати, що суд загальної юрисдикції, застосовуючи принцип прямої дії Конституції і виявляючи неконституційність закону, здійснює функцію конституційного контролю. За його словами, у найбільш точному розумінні, це допоміжна функція, яка дуже відрізняється за наслідками від конституційного контролю, здійснюваного КСУ.

Рішення ординарного суду, яке ґрунтується на прямій дії Конституції, не має такого впливу на загал – воно впливає тільки на сторони у конкретний проміжок часу.

В межах обговорюваної тематики суддя навів низку прикладів застосування Конституції України як норми прямої дії. Зокрема, він посилався на рішення Верховного Суду у справах № 240/7411/21, № 340/5086/20, № 360/3611/20 та № 4819/49/19.

Також Альберт Єзеров торкнувся питання перегляду судових рішень за виключними обставинами. Він зазначив, що підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена КСУ неконституційність або конституційність закону, застосованого (або не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане (ст. 361 КАС України та аналогічні норми в інших кодексах).

Захід організовано в межах спільного проєкту Програми підтримки ОБСЄ для України та Конституційного Суду України.

Верховний Суд