Суддя ВП ВС розповіла про особливості розгляду справ щодо тлумачення заповіту

Законодавець у ЦК України паралельно визначив можливість здійснення тлумачення і правочинів, і заповітів. Заповіт є одностороннім правочином, але законодавець у ст. 1256 ЦК України зробив вказівку на ст. 213 ЦК України, наголосивши, що правила тлумачення однакові для правочинів усіх видів.

Мета здійснення тлумачення спрямована на встановлення дійсної волі заповідача. Вимога про тлумачення заповіту може бути як самодостатнью вимогою (предметом позову), так і підставою майнової вимоги. Якщо є підстави здійснити тлумачення і заповіт не є нікчемним, то суд може здійснити власне тлумачення, не погодившись із розумінням і тлумаченням сторін, між якими виник спір.

Про це зазначила суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак під час вебінару «Тлумачення заповіту: міріади значень і єдина воля заповідача».

Говорячи про мету, правила та способи тлумачення заповіту, Ольга Ступак навела як приклад постанови Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23 вересня 2019 року у справі № 335/4131/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 та від 30 липня 2020 року у справі № 378/1160/15-ц. В них зазначено, що суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Метою тлумачення заповіту є з’ясування того, що в ньому дійсно виражено.

Тлумачення заповіту є інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті. У зв’язку із цим наявність пунктуаційних помилок (відсутність деяких розділових знаків, неправильне їх вживання) в тексті заповіту не є підставою для його тлумачення, якщо з його змісту чітко вбачається воля заповідача.

Водночас неточності та помилки в тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, не можуть бути усунені шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України (постанова КЦС ВС від 5 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц).

Суддя також наголосила, що системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка відтворена в тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на випадок своєї смерті. На це вказано в постанові КЦС ВС від 22 березня 2023 року у справі № 595/731/21.

Ольга Ступак також звернула увагу на постанову КЦС ВС від 1 травня 2024 року у справі № 501/4300/19. В ній зазначено, що тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді справи з позовними вимогами про тлумачення заповіту, так і при розгляді справ щодо визнання права на спадкове майно без заявлення таких вимог.

У постановах КЦС ВС від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 та від 30 вересня 2022 року у справі № 165/3014/20 КЦС ВС виснував, що нікчемний заповіт не підлягає тлумаченню, а відсутність у заповіті кадастрового номера земельної ділянки та неправильне зазначення її цільового призначення не скасовує дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину.

Окрім цього, доповідачка проаналізувала постанову КЦС ВС від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19. В цій справі зроблено висновок, що право власності на земельну ділянку виникає на підставі правопороджувальних фактів (правочинів, адміністративних актів тощо), а посвідчується таке право державними актами. Як наслідок, до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема державні акти про право власності на земельну ділянку, а права на саму земельну ділянку як об’єкт цивільних прав. Відсутність у заповіті прямого посилання на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не скасовує дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину, що в разі його смерті позивач успадкує земельну ділянку.

Ольга Ступак проаналізувала правові позиції, які стосуються заповідання земельного паю. Так, у постанові КЦС ВС від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 сформовано висновок про те, що відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна «земельний пай» та встановлення судами, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформив право на дві земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядився земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як «земельний пай». Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини заповіту як між собою, так і зі змістом заповіту загалом. Зі змісту заповіту очевидно, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та визначив осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення відповідних частин заповіту.

З-поміж іншого, Ольга Ступак окреслила постанови КЦС ВС від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц та від 12 жовтня 2020 року у справі № 478/2164/18.

Презентація Ольги Ступак доступна за посиланням – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Tlymach_zapovit.pdf.

Вебінар організувала ГО «Цивілістична платформа».

Верховний Суд